утікати

I (втіка́ти), -а́ю, -а́єш, недок., утекти́ (втекти́), утечу́, утече́ш; мин. ч. уті́к, утекла́, утекло́; док.

1) Швидко відходити, відбігати, намагаючись уникнути якоїсь небезпеки, врятуватися від переслідування і т. ін.

2) Поспішно відступати. || Рятуватися втечею, відчуваючи страх перед кимсь, чимсь.

3) Самовільно, потай іти, від'їжджати і т. ін. звідкись кудись, до когось; здійснювати втечу з тюрми, каторги, з-під варти і т. ін. || Залишати своє місцеперебування, направлятися кудись і т. ін. через певні обставини. || перен., розм. Збігати (про страву).

4) перен. Швидко переміщаючись, віддалятися. || Зникати.

5) від кого – чого, заст. чого, перен. Позбавлятися кого-, чого-небудь неприємного, небажаного, уникати чогось.

6) тільки док., перен., розм. Десь подітися, пропасти.

7) Припиняти своє спільне життя з ким-небудь, покидати своє подружжя.

8) тільки док., рідко. Спливти (про воду).

II -а́є, недок.

Те саме, що впадати I 1).